“Діти приходять до школи з відкритою душею і з щирим бажанням
вчитися. Бажання добре вчитися – красиве людське бажання – є тим яскравим
вогником, що осяває весь зміст дитячого життя, світ дитячих радостей. Цей
вогник легко загасити необережним дотиком до дитячого серця – різким образливим
словом чи байдужістю. Життєдайним повітрям для слабенького вогника прагнення до
знань є тільки успіх дитини у навчанні, тільки горде усвідомлення і переживання
тієї думки, що я роблю крок уперед, піднімаюсь крутою стежкою пізнання” (В. О.
Сухомлинський).
Шестирічні діти сідають за парти. Чи з’явиться у них інтерес
до копіткої роботи, чи будуть пасивні – це залежить від вчителя. Саме в ранні
роки закладаються основи майбутніх характерів, звичок, нахилів. Початкова школа
є тим музичним інструментом, який створює мелодію людської гармонії, що впливає
на душу людини. Але мелодія народжується лише тоді, коли інструмент добре
настроєний.
Успіх адаптації дитини в новому для неї шкільному середовищі
залежить від її готовності до школи, стану здоров’я, віку, з якого вона почала
навчатися. Слід відмітити, що загальна обізнаність нинішніх першокласників і
їхня здатність активно використовувати знання про навколишній світ невисокі;
переважає середній рівень розвитку мислительних процесів; слабка мовленнєва
підготовка.
На початку нашої роботи з дітьми ми використовуємо ігровий
матеріал з навчальним змістом і, поступово привчаючи дітей в атмосфері позитивного
настрою до пошукової діяльності, перетворюємо гру у навчання з ігровими
моментами.
Значення гри у навчанні й вихованні
першокласників значно серйозніше, ніж здається на перши погляд. Без гри життя
дитини втрачає інтерес. За допомогою гри дитина вступає в світ дорослих. Дітям
важко зрозуміти нас, дорослих: вони ще не були
дорослими. Насамперед, нам слід розуміти дітей, адже ми були дітьми. Чудово про
це сказав Ш. О. Амонашвілі: “Треба бачити себе в дітях, щоб допомогти стати їм
стати дорослими, треба приймати їх як повторення свого дитинства, щоб
удосконалюватись самому; треба, нарешті, жити життям дітей, щоб бути гуманним
педагогом”.
Саме головне зранку з гарним настроєм і
гарними словами зустріти дітей. Такими є римовані рядки. Діти відразу
прислухаються і стараються з часом разом з учителем продовжити віршик.
1.
Дзень-дзелень
Дзвенить дзвін
Кличе діток на урок.
2.
Знову пролунав
дзвінок.
А чому? - Почавсь урок.
3.
- Дітки, чуєте
дзвінок.
Починаємо урок.
4.
Хто шумить?
Дзвінок дзвенить.
На урок математики
Діти спішіть.
Коли вивчаємо в 1 класі букви, то діти дуже полюбляють гру “Добавлянки”:
1.
Ма-ма-ма –
дитина сама
Му-му-му – радісно кому?
Ми-ми-ми її розвеселим.
Мо-мо-мо – і їсти дамо.
2.
Ем-ем-ем
До лісу ми підем
Им-им-им
Підемо аж у Крим
Ім-ім-ім
Буде добре всім
Ам-ам-ам
Дітям і батькам.
Крім того, що діти допомагають римувати вірші, вони
полюбляють гратися в рими. Спочатку це слово, а пізніше речення. Спочатку ці
рими знаходять самостійно у віршах, а пізніше придумують свої. І змагаються,
який ряд знайде більше рим до слова. На перший погляд це дуже легке завдання,
але трапляються діти, які не відчувають рими і щоб відчути її приходиться дуже
довго трудитися. Але ця робота приносить користь і радість. Радість, коли
світяться очі дитини, яка, на кінець-то, зуміла знайти риму і такі діти швидше
і краще можуть вивчити вірш.
Також розвивається ритм у дітей, коли вони виконують
такі вправи:
“Пропав голосний”
С…д…к в…шн…в…й к..л… х…т…
Гра “Віднови слово”
Лос…, ден…, кул…ка, л…он, пен…ок, опе…ки.
Гра “Розшифруй слова”
і з в
(віз)
р і з
в (звір)
і о р
з (зорі)
о с а
к (коса)
Гра “Віднови речення”
селом За озеро.
стали
ковзани на Ми
Діти люблять відгадувати загадки. Тому вчителі
використовують їх на різних етапах уроку. Пропонують пояснити зміст загадки, дібрати
відповідний малюнок до відгадки. Поділити слово-відгадку на склади, скласти з
ним речення.
Школярі залюбки заучують віршовані лічилки,
скоромовки, розв’язують римовані задачі.
Учитель, який працює з першокласниками,
зобов’язаний бути добрим, чуйним, емоціональним, життєрадісним, мати почуття
гумору, а головне – поважати дитину, заслужити її довіру. Збудити й закріпити в
неї прагнення пізнавати навколишній світ. Успіх у навчанні й вихованні також
залежить від уміння вчителя знайти індивідуальний підхід до кожного учня.
Характер спілкування найбезпосередніше
впливає на адаптацію вихованців до школи і шкільних вимог, на їх емоційний
стан, бажання вчитися.
Звернімо увагу на класифікацію стилів
спілкування вчителя з учнями, що не сприяють адаптації до школи. Її пропонує
нам болгарський вчений Н.Шипковенський:
1.
Авторитарно-диктаторський. Коли вчитель “диктує” вимоги, не стимулює ініціативу і
самостійність вихованців.
2.
Зневажливе
ставлення до дітей. Учням даються грубі, образливі
характеристики, типу: “Тупий, як пень, ледар, безсоромник”, вселяється
безнадія: “Не буде з тебе ніякого толку. Краще помовчи зі своїми міркуваннями”
тощо.
3.
Скандальний. Відзначається тим, що вчитель нестриманий, підвищує
голос до крику. Голосно робить зауваження, рідко хвалить дітей, акцентує увагу
на недоліках.
4.
Непослідовний. Характеризується тим, що у вчителя ставлення до дітей
неоднакове: має “любимчиків” і нелюбимих учнів. З одними він уважний, чуйний,
інших – не помічає, висміює їхні невдачі, протиставляє одних – іншим.
Усі названі
стилі спілкування негативно впливають на емоційний стан дітей. І в першу чергу
тоді, коли учні об’єктивно переживають деякі труднощі у навчанні. Це й
зрозуміло, адже саме вони привертають увагу педагога.
У тих учителів, де панує активно-позитивний
стиль взаємин (тепле. чуйне,
материнське ставлення до кожного малюка), адаптація, як правило, за винятком
хворобливих дітей, проходила успішно (1-1,5 місяця).
Тільки за умов активно-позитивного
впливу вчителя на дітей у них формуються впевненість у собі і своїх
можливостях, надійність і захищеність, уміння легко налагоджувати взаємини з
ровесниками, слухати інших, бачити позитивні риси та недоліки, як свої, так і
товаришів. Це вказує на те, що дитина входить у ритм шкільного життя без
психологічних перевантажень, нервувань, тобто вона позитивно спрямована на все,
що вимагає від неї школа.
У зв’язку з цим пригадується думка Я.
Корчака: тільки той учитель, який не пригнічує, а підносить, не ламає, а
формує, не диктує, а вчить, не вимагає, а довіряє, переживає разом з дитиною
багато щасливих хвилин. Тож не забуваймо, що людство довіряє нам найдорожче –
своїх дітей. А відтак велика відповідальність лежить на нас, педагогах, за те.
що ми в них “посіємо”, особливо в перші дні навчання, – троянди чи будяки.
Процес адаптації потрібен усім: і дітям,
бо вони входять у нову для себе соціальну роль “я – учень”, і вчителю, бо
перший вчитель повинен зуміти адаптуватися не лише до 25-30 хлопчиків і
дівчаток, а й до такої ж кількості мам, тат, бабусь і дідусів.
Отож і батькам потрібно теж докласти
зусиль, щоб стати мамою і татом першокласника. А це означає розуміння батьками
простої істини – для кожної родини – що саме їхній син чи донька є
найрозумнішими, найкрасивішими, найдобрішими, найталановитішими і ще багато
таких най…, най…, та що школа саме той осередок, де кожна по-своєму унікальна
дитина має навчитися жити в колективі своїх однолітків, навчитися поважати
права інших дітей і дорослих, користуватися власними правами і обов’язками.
Психологічна підтримка дитини батьками –
одна з основних і важливих умов позитивного адаптаційного періоду. Завдання
вчителя – навчити батьків розумно допомагати своїй дитині, щоб у неї
відновлювалося позитивне ставлення до життя, до батьків і педагогів.
У цьому може стати у пригоді “Пам’ятка
батькам першокласників”.
Пам’ятка батькам першокласників
1.
Любіть дитину.
Не забувайте про тілесний контакт з дитиною. Знаходьте радість у спілкуванні з
дітьми. Дайте дитині місце в сім’ї.
2.
Хай не буде
жодного дня без прочитаної книжки.
3.
Розмовляйте з
дитиною, розвивайте її мову. Цікавтеся справами і проблемами дитини.
4.
Дозвольте
дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити.
5.
Відвідуйте
театри, організовуйте сімейні екскурсії містом.
6.
Надайте
перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не розкішному одягу.
7.
Обмежте
перегляд телепередач, ігри на комп’ютері до 30 хвилин.
8.
Привчайте
дітей до самообслуговування і формуйте трудові навички і любов до праці.
9.
Не робіть із
дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом сім’ї зі своїми
правилами і обов’язками.
Пам’ятайте, що діти – не
прості продовжувачі наших особистих умінь і здібностей. Кожна дитина має право на
власний вияв своїх потенційних можливостей і на свою власну долю.