ШАНОВНІ БАТЬКИ!
Залишені без нагляду
дорослих, дітлахи нерідко обирають собі за іграшку сірники, ліки, термометр, що
приваблюють до себе яскравими обгортками чи гучним торохканням зсередини. До
того ж, дітям притаманні безмежна допитливість, бажання пізнати навколишній
світ, наслідування дорослим, відсутність страху перед можливою загибеллю.
Нещасть стається саме тоді,
коли діти залишаються напризволяще, а небезпека чатує на кожному кроці: вдома –
коли працюють електропобутові прилади та є вільний доступ до сірників і
запальничок, вибухонебезпечних предметів, хімічних речовин; на вулиці – в
умовах стрімкого потоку транспорту; під час відпочинку: у лісі, горах, біля
водоймищ. Діти стають заручниками обставин, а їх незнання елементарних правил
безпеки нерідко стають першопричинами сумних та трагічних наслідків. Додайте
сюди невмілі дії в екстремальних ситуаціях – і є усі чинники для трагедії.
Ми звертаємося до вас,
батьки: не допускайте трагедії у вашій родині! Розповідайте своїм дітям про
небезпеку гри з вогнем, навчайте їх правил безпеки життєдіяльності. Не
залишайте дітей без нагляду, дбайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей.
Навчайте дітей навичкам культури поведінки, демонструючи на власному прикладі
обережність у поводженні з вогнем, водою, газо- та електроприладами, різного
виду небезпечними речовинами та предметами.
ПАМ’ЯТАЙТЕ:
безпека наших дітей залежить тільки від нас самих! Сподіваємося, що спільними зусиллями збережемо
найцінніший скарб – дитяче життя!
Будьте
прикладом дітям. Пам’ятайте, що ваші слова про дотримання правил безпеки нічого
не варті, коли ви самі ними щоденно нехтуєте.
Якими діти народжуються, не залежить ні від
кого, але щоб вони шляхом правильного виховання стали гарними – нам під силу.
Плутарх
Основна проблема багатьох батьків полягає в тому, що вони не знають, як
виховувати дитину, бо їх ніхто цього не вчив. Вони виховують своїх дітей так,
як колись виховували їх, або ж як вони вважають за потрібне. Щоб бути добрими
батьками, необхідно постійно вчитися: щогодини, щохвилини, починаючи від появи
дитини на світ, а краще – ще раніше.
Насамперед, батьки мають
пам’ятати, що дитина – це індивідуальність, неповторна ще від народження.
Тому те, що добре для однієї дитини, може виявитися неприйнятним для іншої.
Тільки батьки можуть повністю знати свою дитину. Вони вивчають її з перших днів
існування й разом із нею знаходять найсприятливіші способи виховання.
Для багатьох батьків найважчий період починається тоді, коли дитина йде
до школи. Щоправда, дехто вважає, що нині школа відповідає за виховання й
навчання малюка, адже в школі працюють фахівці, які зобов’язані навчати. Проте
найбільшого успіху в навчанні досягають ті діти, батьки яких усвідомлюють, що
для того, щоб рівень знань, умінь, навичок дитини був високим, вони зобов’язані
брати активну участь у навчальному процесі.
Вони знають, що їм потрібно робити, щоб допомогти дитині «винести» зі
школи максимальну користь, а якщо не знають, то прагнуть осягти навички
виховання й навчання. Якщо дитина бачить активну участь батьків у навчанні, їх
зацікавленість у її успіхах, вона намагається працювати ще більше.
Отже, що потрібно знати, щоб допомогти дитині навчатися в школі?
У жодному разі
нічого не можна робити замість дитини. Необхідно
навчити її правильно вчитися, прищепити їй необхідні навчальні навички й після
цього скеровувати й організовувати дії малюка. Насамперед, батьки мають
спрямовувати увагу на виховання в дитини почуття відповідальності за її роботу,
адже це запорука успіху в навчанні й житті. Попросіть дитину щось зробити. При
цьому намагайтеся, щоб доручення звучало не як наказ, а як прохання.
-
«Зроби, будь-ласка…»
-
«Я хочу, щоб ти мені допоміг….»
-
« У мене дуже багато роботи, мені важко, я хочу, щоб ти
мені допоміг…»
-
« Допоможи мені виконати роботу. Я зможу раніше
звільнитися й приділити тобі більше уваги…»
Звичайно, не слід сподіватися, що дитина
відразу почне робити все добре, так, як вам хочеться. Спочатку її рухи можуть
бути незграбними.
Це природно, вона ж навчається. Головне, підбадьорити: «Бачиш, як добре тобі
вдається. Ще трошки повчишся – і все буде чудово. Ти мій помічник». « Ти все
правильно робиш. Але я тобі покажу, як це зробити ще краще. Ось так. Спробуй.»
Частіше
намагайтеся зробити акцент на тому, що дитині вдалося, підкреслюйте кожен успіх. Це додасть дитині відчуття
відповідальності, вона розумітиме, що на неї сподіваються, що її дії потрібні й
важливі, що без її допомоги не обійтися. Не скупіться на похвалу після
завершення роботи. Якщо ж у вас вихопиться на зразок: «Тобі нічого не вдається,
дай я сама зроблю», у дитини ніколи не буде бажання займатися цим повторно.
Більше того, вона вважатиме, що її праця неважлива і непотрібна, і дорослі
можуть чудово обійтися і без неї.
Так само у навчанні. Контролюйте виконання домашніх завдань, а не сидіть із
дитиною годинами, закликаючи виконати завдання. «
Давай подивимося на твоє домашнє завдання. Треба розв’язати задачу. Добре,
розв’язуй, а потім покажеш – мені теж цікаво, як вона розв’язується».
«Ти не можеш зараз іти гуляти, бо не закінчив робити уроки. Підеш тоді,
коли все завершиш».
«Ти не розумієш, навіщо це тобі потрібно. Давай разом подумаємо.»
«Давай спершу закінчимо завдання з цього предмета, а потім перейдемо до
наступного. А то ми можемо й забути, що не закінчили це завдання».
Спробуйте своїм
прикладом пояснити дитині, що важливо доводити справу до кінця. Наприклад, ви готуєте обід і раптом
вирішуєте, що вам це не цікаво, залишаєте його недовареним і починаєте дивитися
телевізор або займатися іншою справою. Чим таке закінчиться?
Уважно прислухайтеся до думок
і почуттів дитини. Часто батькам здається, що оскільки дитина
ще мала, нічого важливого вона сказати ще не може – отже, не варто гаяти час.
Виробіть в собі звичку уважно вислуховувати дитину. Нехай вона обговорює з вами
всі проблеми, що виникли в школі. До того ж якщо дитина ділиться тим, що її
найбільше хвилює, не лайте її за якісь помилки й невдачі, не додавайте
переживань дитячому серцю. Наприклад, син розповідає вам, що в класі біля дошки
не зміг правильно написати завдання, бо почув неправильну підказку. Не слід
реагувати так: «Якщо щось тобі буде незрозуміло, будь ласка, запитуй мене. А я поки що займатимуся своїми
справами». Обговоріть ситуацію, зробіть висновки разом з дитиною.
Виховання почуття
відповідальності поєднане з умінням завершувати розпочату справу.
Більшість дітей мають звичку залишати
розпочаті справи, не довівши їх до кінця, і це вважається нормальним. Багато
дорослих мають таку саму звичку. Дитина починає виконувати домашнє завдання,
раптом перестає й починає займатися чимось іншим: гратися, дивитися телевізор,
збирається гуляти або просто сидить без діла. Ви її запитуєте: « Чому ти не
робиш уроки?» У відповідь можна почути таке:
-«Я втомився»;
-« Мені нічого не вдається»;
-« По телевізору мультфільм показують. Я
подивлюся, а потім зроблю уроки»;
- « Я піду погуляю»;
-« Мені не хочеться це робити. Навіщо воно
взагалі потрібне? Я хочу відпочити від уроків. Вони мені набридли»;
- « Я спочатку зроблю уроки з іншого
предмета. Там легші завдання.
Як діяти батькам у такій ситуації? Головне, не змушувати робити дитину
робити незавершене. Не треба кричати на неї, не треба погрожувати. Спробуйте
поговорити з нею мирно й довірливо. Але найголовніше – потрібно погодитися з
доказами дитини, показати, що ви розумієте її проблеми й готові допомогти:
-
«Я розумію, що ти втомився. Відпочинь і продовжуй.»
-
«Тобі не вдається? Давай разом подивимось. Може я зможу
тобі допомогти.»
Не залякуйте дитину. Не
треба ставити жодних умов. Це привчає дитину займатися тільки задля чогось. Бажання
навчатися має стати її нагальною потребою. Навчання зі страху бути покараним
призводить до того, що в дитини виробляється відраза до навчання й до школи.
Якщо дитина не хоче робити уроки або говорить, що їй нецікаво вчитися, це
означає, що треба шукати проблеми, які в неї виникли й заважають їй розуміти
навчальний матеріал. Якщо вчасно не допомогти, то проблеми тільки
накопичуватимуться і якоїсь миті жодні погрози не змусять сісти її за уроки.
Дитина має постійно
відчувати, що ви в неї вірите й завжди можете їй допомогти. Не сваріть дитину за погані оцінки.
Дуже важливо гідно оцінювати знання.
Підкреслюйте, що важливим є рівень знань, що ви любите і поважаєте дитину
незалежно від того, яку оцінку вона отримала. Буває так, що учень забуває зошит
й одержує за це «двійку». Даремно його сварити. У чому провина дитини? Якщо ви
не довіряєте їй складати свої речі й постійно перевіряєте, чи вона все склала,
виходить, що це й ваш недогляд – ви погано перевірили. Якщо ж вона це робить
сама, отже, у неї не розвинене почуття відповідальності. У цьому знову винні
батьки, які не прищепили почуття відповідальності. Інші діти одержують гарні
оцінки за те, що, не розуміючи матеріалу, просто завчають його напам’ять. Якщо
ваша дитина не завчила матеріал, а одержала «двійку» за те, що не відповіла, бо
нічого не розуміла, її теж не можна сварити. Це не її провина. Дитині треба
допомогти засвоїти матеріал. Якщо дитина одержує погані оцінки за помилки, які
робить у письмових роботах, їй теж треба допомогти зрозуміти матеріал до кінця
й дати можливість більше по практикувати у ньому. Коли дитина навчається, вона,
звісно, робить помилки. Навчання без помилок не буває, адже не все відразу
вдається. Дорослі також навчаються. Однак їх за помилки не сварять, нікому
навіть на думку таке не спаде. Напевно, доросла людина сприйняла б таке як
образу. Помилки просто слід виправляти, щоб більше не повторювати. Чомусь
прийнято дорікати дитині за помилки, сварити. Усі її прорахунки походять від
нестачі знань і вмінь, а також від нерозуміння. Якщо в неї не вистачає знань –
необхідно цю прогалину заповнити. Якщо вона чогось не розуміє – у цьому винні
дорослі, які не змогли продумати процес навчання дитини.
Знайдіть спосіб зацікавити дитину в навчанні, нехай він приносить їй
радість.
Процес навчання може бути успішним, якщо учень одержує від нього
задоволення. Якщо змушувати дитину вчитися, то це ні до чого доброго не
призведе. Часто можна спостерігати картину, коли батьки, не знаючи, як змусити
дитину робити уроки, просто кричать на неї. Найчастіше таке закінчується
слізьми. Потім важко дитину заспокоїти і, як наслідок, - уже не залишається
часу на уроки.
Спробуйте для початку уникати наказового тону в спілкуванні з дитиною
щодо уроків. Батьки, які взяли командний тон за норму, припускаються великої
помилки. Дитина – не підлеглий. Вона рівноправний член сім’ї разом із батьками.
Просто в неї ще мало знань і життєвого досвіду. Вона ще маленька, вона
навчається.
Отже, ми маємо зацікавити дитину навчанням. Дуже корисно розмовляти з
нею, як із рівною, наче рядячись. Закликайте дитину міркувати з приводу
домашніх завдань і їх можливого виконання. Тоді в неї з’являється бажання
випробувати свої можливості. Якщо дитина укладається в терміни, які ви
визначили, або зробила самостійно якесь завдання, то, природно, у неї виникає
бажання закріпити цей успіх і спробувати домогтися нового. А це вже інтерес до
навчання!
Хваліть дитину, якщо вона
цього заслужила. Показуйте їй, що вона багато
може і що ви вірите в її сили. Це
надихатиме її на нові досягнення. Вилучіть зі свого спілкування
з дитиною образливі слова на зразок
«нетяма». Інакше вона вам може повірити. Запам’ятайте, що батьки
найкраще знають свою дитину, а отже, здатні швидше прийти на допомогу в разі
виникнення проблем із навчанням. Батьки мають постійно
вдосконалювати знання про свою дитину. Це запорука успіху!
Як привчити дитину до самостійності під час виконання
домашніх завдань
Почніть з предмета, який найлегше дається Вашій дитині, і
не відповідайте на жодне із запитань, звернених до Вас, доки завдання не буде
виконане до кінця. Перевірте, чи є неточності, запропонуйте дитині самій їх
виявити. Намагайтеся уникати слова “помилка”. Не висміюйте помилки своїх дітей.
Математика.
Таблицю множення повісьте над робочим столом, у куточку
відпочинку і вчить за нею і множити, і ділити одночасно. Випереджайте школу,
вчить всю таблицю. Задачі навчайте читати і уявляти те, про що йдеться. Якщо
дитина не впоралася із задачею, то покажіть, як це зробити за допомогою
наочності, моделі, розв’язання іншої задачі.
Читання.
Дитина один раз читає сама. Потім переказує Вам
прочитане. Якщо перекаже неточно певне місце тексту, то перечитує ще раз. Обов’язково читайте з дитиною книжки вголос, по черзі, а де
можливо по ролях.
Українська мова.
Спочатку треба вивчити дитині правило. Уважно прочитати
завдання вправи. Якщо у дитини виникли труднощі, виконайте з нею завдання усно,
але не пишіть у підручнику ані букв, ані слів. Під час письмового
виконання дитина ще раз усе пригадає.
Вийдіть із кімнати, доки вона не виконає завдання. Не стійте за спиною.
Природознавство.
Привчайте навчатися не лише за підручником. Виписуйте
журнали, купуйте додаткову літературу, користуйтеся і навчайте дитину
користуватися довідкоковою літературою. Із періодичних видань робіт вирізки,
добірки за темами, впорядковуйте у папках.
Це знадобиться у наступні роки навчання.
Як добитись оптимальної швидкості читання?
1.
Не
тривалість, а частота тренувальних вправ. Домашнє тренування повинно складати 3
порції по 5 хвилин, кожна порція через одну – дві години. Ефективність цієї
роботи вища, ніж півторагодинне тренування за один прийом.
2.
Читання
перед сном. Ще 200 років тому говорилось: “Студент, науками живущий, учи псалтырь на сон грядущий!”, тобто вчи так, щоб це було
останньою подією дня.
3.
Вечірнє
читання в кругу сім’ї: укріплює смак читання, стає традицією батьків і дітей.
4.
Режим
ощадного читання. Він оснований на читанні і короткочасному відпочинку. Такий
режим автоматично отримує при перегляді діафільмів і читання підписів до них.
5.
Багаторазове
читання: діти читають 1 хв і зазначають кількість прочитаних слів; після
другого, третього читання того самого уривку підраховують їх знову. Збільшення
темпу читання викликає позитивні емоції, бажання читати ще, проте більше 3
разів не варто дозволяти читати той самий уривок. Краще замінити характер
завдання – поправляти артикуляційний аппарат у читанні темпом скоромовки без
виразності читання.
6.
Виразне
читання з переходом на незнайому частину тексту. Дитина читає знайому частину
тексту виразно, в підвищенному темпі і переносить цей темп на незнайому
частину.
7.
Читання
“буксиром”. Дорослий читає текст уголос, а дитина – пошепки, намагаючися не
відставати, дорослий замовкає, а дитина продовжує читати самостійно, потім
знову з дорослим. Таке чергування повторюється декілька разів. Для перевірки
розуміння прочитаного дитині ставляться запитання за змістом тексту.
ТЕСТИ
ДЛЯ БАТЬКІВ
Які ви
батьки?
1.
Чи
вважаєте ви, що у вашій сім’ї є взаєморозуміння з дітьми?
2.
Чи
ведуть ваші діти з вами задушевні бесіди, чи радяться з особистих питань?
3.
Чи
цікавляться діти вашою роботою?
4.
Чи
знаєте ви друзів своїх дітей?
5.
Чи
бувають друзі вашої дитини у вас вдома?
6.
Чи беруть
ваші діти разом з вами участь у господарських справах?
7.
Чи є у
вас із дітьми спільні справи, захоплення?
8.
Чи
беруть діти участь у підготовці сімейних свят?
9.
Чи
бажають діти, щоб під час дитячих свят ви були разом із ними?
10.
Чи обговорюєте ви з дітьми телепередачі,
прочитані книги?
11.
Чи берете разом із дітьми участь в екскурсіях,
походах, прогулянках?
12.
Чи віддаєте ви перевагу відпочинку (проведенню
вільного часу) з дітьми?
Ключ до
тесту
Виставте
собі по два бали за кожну позитивну відповідь; по одному балу – за відповідь
“іноді”; нуль балів – за негативну
відповідь.
Підрахуйте
бали. Якщо ви набрали більше, ніж 20 балів, то у стосунках з дітьми у вас все
гаразд. Якщо ви набрали від 10 до 20 балів, то стосунки з дітьми у вас
задовільні, проте недостатні, однобічні. Поміркуйте, що можна й потрібно
змінити. У випадку, коли результат становить лише 10 балів, можна стверджувати,
що контакт із дітьми у вас неналагоджений.
Ваші
взаємини із дитиною
1.
Чи
подобається Вам Ваша дитина?
2.
Чи
слухаєте Ви, що говорить дитина?
3.
Чи
дивитися Ви на малюка, коли він говорить?
4.
Чи
намагаєтеся Ви створити в дитини відчуття значущості того, про що вона
говорить?
5.
Чи
виправляєте Ви мовлення дитини?
6.
Чи
дозволяєте ви дитині робити помилки?
7.
Чи
хвалите Ви дитину, чи обіймаєте ви її?
8.
Чи
смієтеся Ви разом із дитиною?
9.
Чи
відводите Ви щодня час для читання дитині й для бесід з нею?
10.
Чи граєтесь Ви з дитиною в які-небудь ігри?
11.
Чи заохочуєте Ви інтереси та захоплення
дитини?
12.
Чи має дитина хоча б одну-дві власні книги?
13.
Чи має дитина місце, що відведено для неї?
14.
Чи намагаєтеся Ви подавати приклад дитині,
читаючи газети, журнали, книги?
15.
Чи обговорюєте Ви з родиною та з дитиною
що-небудь цікаве із того, що Ви прочитали?
16.
Чи намагаєтеся Ви сказати все за дитину, перш
ніж вона встигне відкрити рота (наприклад у лікарні, магазині)?
17.
Чи дивитися Ви телевізор разом із дитиною?
18.
Чи ставите Ви дитині запитання за змістом
побаченого на телеекрані?
19.
Чи обмежуєте Ви можливість дитини дивитися
телевізор?
20.
Чи має дитина можливість виявляти свої почуття
в межах загальноприйнятої поведінки під час ігор, фізичної розрядки?
21.
Чи намагаєтеся ви ходити з дитиною на
прогулянки?
22.
Чи водили ви дитину до театру, зоопарку,
музею?
Ключ до
тесту
За кожну відповідь нараховуєте:
·
”майже
завжди” - 4 бали;
·
“іноді”
– 2 бали;
·
“ніколи”
– 0 балів.
Отримані бали підсумовуєте:
-
якщо
сума становить 88 балів – чудово;
-
якщо
сума становить 44 бали – непогано;
-
якщо
сума становить менше ніж 22 бали – варто замислитися.