ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ТЕАТРАЛІЗАЦІЇ НА УРОКАХ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ «МАТЕМАТИКА»

Навчання математики має відбуватися у формі, до­ступній і зрозумілій кожній дитині. Учні приходять до школи з різним рівнем матема­тичної підготовки, та й мають неоднакові математич­ні здібності. Слід враховувати це, добираючи різно­манітні вправи, завдання та інтелектуальні ігри мате­матичного змісту.

Такі завдання привчають дітей до пошукової діяль­ності, розвивають зосередженість, стійкість інтелекту­альних процесів, скеровують у бажане русло основні розумові операції: аналіз, синтез, узагальнення, аб­страгування.

Ось як можна ознайомити першокласників з лічбою на уроці-грі „Містками у світ математики”.

— То як люди навчилися рахувати? Дослідники встановили, що кількість предметів первісні люди співвідносили з чимось знайомим, наприклад, з час­тинами свого тіла. Тобто знаходили відповідність між предметами і, скажімо, своїми пальцями. Це було до­сить зручно, адже всі мають однакову кількість паль­ців. До того ж, цей, так би мовити, лічильний пристрій завжди з людиною.

Згадайте, як ви малюками відповідали на запитання „Скільки тобі років?”. Ви обходились без слів, просто показуючи кількість пальців.

Використовуючи тексти народних казок, можна складати казки математичного змісту. Адже казка – не просто оповідка. Це цілий світ, в якому дитина живе, змагається, протиставляє злу свою добру волю. Слово знаходить у казці реальну форму виявлення духовних сил дитини, як рух – у грі, мелодія – у музиці. Пер­ше ознайомлення з новою казкою – велика подія в житті учнів, їхні симпатії завжди на боці позитивних героїв. Казки і через задачі продовжують виховувати. Доцільно використовувати казки: „Колобок”, „Рукавичка”, „Коза-дереза”, „Ріпка”.

Під час вивчення теми „ВЗАЄМНЕ РОЗМІЩЕН­НЯ ПРЕДМЕТІВ У ПРОСТОРІ” можна використа­ти казку „Ріпка”. Демонструю сюжет казки за допомогою „настільного театру”, потім ставлю запитання:

— Скільки людей рвало ріпку?

— Хто саме?

— Скільки тварин допомагало?

— Хто саме?

— Хто ж допоміг вирвати ріпку?

— Поміркуйте, як такому маленькому мишеняті вдалося допомогти вирвати ріпку?

Далі працюю з підручником над уточ­ненням понять „спереду”, „позаду”, „поруч”, „між”, а ще пізніше – інсценізуємо казку в обробці І.Франка.

Оволодіти математикою – означає навчитися розв'язувати не лише стандартні задачі, а й такі, що потребують оригінального підходу, творчих пошуків, винахідливості. Шестирічкам нестандартні задачі варто подавати через ігрові вправи, засновані на театраль­них засобах: лічилки, віршовані задачі, тематичні за­гадки тощо, їх учні розв'язують спочатку разом, а по­тім – самостійно.

У роботі з нестандартними завданнями домінує піз­навальна гра. Працюючи разом з дітьми, учитель допо­магає їм не лише розширювати і збагачувати знання, а й удосконалювати пізнавальні дії, помічати незвич­не в очевидному. Не обов'язково, щоб учень розв'язав додаткову задачу самостійно. Важливо, що він замис­литься над нею, спробує її розв'язати.

Не варто обмежувати дітей у виборі способів ви­конання дій, не слід підказувати хід розв'язування, бо у творчій роботі головним є не кінцевий результат, а сам процес.

Скажімо, як ознайомити з темою „ВІДРІЗОК” без застосування поняття прямої? Можна використати театральний сюжет з масками, вклавши завдання, за­питання в уста казкових героїв.

На дошці позначаю одну точку червоним, другу – зеленим. Зелена точка – будинок Котигорошка, а червона – Івасика-Телесика. Стежками вони ходили один до одного у гості (проводимо різнокольоровою крейдою кілька ліній, що сполучають ці точки – криві, ламані). Ось ця стежка – коротша, її креслимо за до­помогою лінійки і називаємо відрізком. Відрізок – це лінія, накреслена за допомогою лінійки. Вона з'єднує дві точки (витираємо всі лінії, крім відрізка), що на­зиваються кінцями відрізка. Так завдяки театрально­му сюжету полегшується сприйняття нового поняття, концентрується увага на його основних ознаках.

Засвоюючи різні математичні поняття, терміни, діти виконують роль числа, знака, арифметичної дії тощо. Залежно від мети уроку, його змісту, індиві­дуальних особливостей учнів, рівня їхнього розвитку можна залучати одного учня, групу або клас. Це до­цільно тоді, коли треба практично показати застосу­вання набутих знань.

Театралізовані ігри – подорожі у давнину час від часу повторюються, але дітям не набридають. А на­вчальні завдання змінюються залежно від теми.

Так, вивчаючи тему „РОЗРЯДИ”, уже в другому класі діти здійснюють екскурс у давнину і здобувають на­ступну інформацію.

Наша система називається десятковою, бо ґрунтується на вживанні 10 цифр. Рахунок ведеться розря­дами. Кожен вищий розряд містить 10 одиниць нижчого розряду. Так, у сотні – 10 десятків, а в тисячі – 10 сотень.

А ось наші предки рахували й іншими способами. Пам'ятаєте із казок дивовижне слово „тридев'ять”? Це не 30, не три десятки, а тричі по дев'ять. Тож тепер ви розумієте рядки з казки Лесі Українки:

В тридев'ятім славнім царстві,

Де колись був цар Горох,

Є тепер на господарстві

Мудрий пан, вельможний Ох.

Наші предки мали випробувати досвідом та часом систему математичних знань. А в її основі лежала прак­тична потреба щоденного розрахунку у власному гос­подарстві. Ми повинні пам'ятати, що створювали цю систему та користувались нею люди, які не мали змоги одержати професійно математичних знань. І тому на­родна математика була справді народною, доступною, але відрізнялася від тієї, яку ми вивчаємо в школі.

Різні предмети рахували у свій спосіб:

·        худобу, птицю, скарб – парами;

·        нитки у прядиві – трійками: 3 нитки складали чис­ницю, 10 чисниць – пасмо, 20 пасом – півміток;

·        снопи (по 5) – п'ятками;

·        яйця, гарбузи, кавуни – десятками;

·        яйця, снопи (по 60) – копами.

Вивчаючи тему „МІРИ”, довідуємося про наступне.

Сипкі речовини вимірювали, користуючись ета­лоном свого тіла:

·        пучка – стільки, скільки можна утримати між кін­чиками стиснутих до купи великого, вказівного й се­реднього пальців;

·        пригорща – кількість, яка вміщується в обох зве­дених разом долонях.

Відстані та довжини, крім узвичаєних на той час (палець, п'ядь, лікоть, сажень, аршин, верста), вимі­рювалися і простіше:

·        кидь або довержай – відстань, на яку можна закинути палицю, камінець чи грудку;

·        приг – відстань, на яку можна стрибнути за допомогою палиці.

Площу вимірювали часом. Потреба виникла у цьому в хліборобів під час обробітку землі.

·        день – площа, яку зорювали одним плугом з ранку до вечора;

·        упруг – третина дня.

Офіційними мірами були:

·        десятина – 1,09 га;

·        моруг – 0,56 га.

Давніми мірами користуються у побуті й зараз:

·        скло завтовшки в три пальці;

·        жменя насіння;

·        школа за два кроки;

·        кинути у борщ пучку солі.

Завдяки фольклорному матеріалу, що подається засобами театральної педагогіки, коли клас перетворюється на сцену, де вчитель та учні – актори, важкий на перший погляд матеріал з математики стає цікавим, захоплюючим і зрозумілим.