ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ТЕАТРАЛІЗАЦІЇ НА УРОКАХ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ «МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ»

Основне завдання вчителя на уроках освітньої галузі «Мови і літератури» – навчити учнів висловлювати свої думки та почуття, до­помогти опанувати вимовні та правописні норми. Для орфоепічної роботи доцільно використовувати народні пісні, які стали набутком дитячого фольклору і перетворилися на ігри та забавки.

Ще на перших уроках варто пояснити дітям зна­чення слова „фольклор”. Однією з характерних ознак фольклору є його анонімність, тобто втрата авторства у процесі побутування, що водночас є і процесом ко­лективного творення — додавання „до чужого прекрас­ного свого кращого”. Ще однією специфічною особливістю фольклору є його усна форма творення і передача від поколін­ня до покоління. Велику роль тут відіграє пам'ять. Недарма фольклор вважають мистецтвом пам'яті.

Згодом учні дізнаються, що український фольклор містить два великих підрозділи: поетичний (віршова­ний), яскравіше виражений у пісенності, та прозовий, що об'єднує різні види художньої народної творчості. Можна вирізнити третій тип художньої сло­весної творчості — драматичний, що подається у формі окремих діалогів, п'єс і сценок для народного театру, ігор, вертепу, діалогів у віршованих і прозових фоль­клорних творах. Поетичний фольклор може стати незамінним на уроках для орфоепічної роботи. Жартівливі й гуморис­тичні пісні  можна використо­вувати на розминках, фізкультхвилинках. Наприклад, для опрацювання вимови ненаголошених [е], [й] та м'яких приголосних:

Сидить півень на криниці,

Спустив крильця ще й косиці.

Сюди – мах, туди – мах,

А у вас тут млинець пах.

Для опрацювання вимови приголосних варто про­вести гру „Зайчик”. Діти обирають зайчика – ось вам і театральна роль. Він стає в середині, всі інші йдуть по колу й співають. Наприкінці пісні зайчик на своє місце обирає іншого.

Зайчику, зайчику,

Мій братику,

Не ходи, не топчи

Городчику!

Не ходи, не топчи

Рутки-м'ятки,

Бо моя рутка

Як баламутка.

Бо моя м'ятка

Як паніматка.

Зайчичок, зайчичок

Ніжкою ніжку

Прибиває.

Якби-то набито,

Ніженьки прибито.

З калинового лугу

Вибирай пару другу!

Щоб опрацювати тверду вимову звука [р], можна скористатися грою „Топтати ряст”. Варто порівняти з учнями вимову звуків [р] та [р']. Учитель розповідає, що у давнину в цю гру грали, коли розцвітали проліс­ки та ряст. Хлопці й дівчата юрбою ходили в ліс і там топтали ряст, приспівуючи:

Топчу, топчу ряст, ряст,

Бог здоров'я дасть, дасть.

І ще буду топтати,

Щоб на той рік діждати.

На опрацювання вимови шиплячих, свистячих при­голосних доцільно використовувати гру „Довга лоза”, її можна проводити і на вулиці під час прогулянки, і на перерві у коридорі.

Біля довгої лози

Пасли хлопці кози,

А дівчата – козенята.

Та й померзли ноженята,

Ой, дівоньки гожі,

Кидаймо ті кози.

В кривім танці походжаймо

Та ніженьки зігріваймо.

Ой кривого танцю

Не виведу кінця.

Треба його виводити,

Кінець йому знаходити!

Пісеньку „Дощик” можна запропонувати, щоб по­ліпшити вимову шиплячих:

Дощику, дощику,

На тобі борщику,

Чистої водиці

З чистої криниці.

Вивчаючи чергування звуків [д], [т], [з], [с] і [дж], [ж], [ч], [ш] у дієсловах першої особи однини, можна запропонувати дітям народну гру „Грушка”.

Діти беруться за руки і йдуть по колу, приспіву­ючи, а посередині один учень („грушка”) відтворює рухами все те, про що співається. Після закінчення гри всі підбігають до „грушки” і „трясуть” її. „Груш­ка” виривається, тікає. Далі на її місце стає інша ди­тина. Гра триває.

На вимову шиплячих [ж], [ш], [ч], [дж] та свистячих [з]_; [с] і [дз] можна використати гру „Жучок”.

Діти стають парами, утворюючи коридор. „Жу­чок” проходить коридором, вибираючи собі пару, стає останнім, а учень без пари – „жучок”.

Ходить жучок по ручині,

А жучиха по долині.

Грай, жучку, грай!

Ой, грай, жучку, грай, небоже,

На й ти пан Бог допоможе.

Грай, жучку, грай!

А ми того рік чекали,

Та щоби-сьмо жучка грали,

Грай, жучку, грай!

На жучкові опанчина,

А сам жучок, як дитина.

Грай, жучку, грай!

А наш жучок чорновусий,

На жучкові жупан куций.

Грай, жучку, грай!

На жучкові черевички,

А сам жучок невеличкий.

Грай, жучку, грай!

На опрацювання шиплячих, м'яких приголосних доцільно дати гру „Ой виходьте, дівчата”.

Ой виходьте, дівчата,

Та в сей час на вулицю

Весну-красну стрічати,

Весну-красну вітати.

Будем весну стрічати

Та віночки сплітати.

А віночки сплетемо –

Хороводом підемо.

Усі ці дитячі ігри, забавки доцільно використову­вати і для згуртування школярів. Це чудовий матеріал для виховання почуття взаємодопомоги, пізнання сво­го родоводу, українського фольклору та українського народного театру.

„Магія числа” збереглася у добре знайомому всім ди­тячому жанрі — лічилці. Без неї, напевне, не відбуваєть­ся жодна гра з розподілом ролей. Як відомо, у лічилці вживаються числівники — справжні або вигадані.

Крім того, найчастіше лічилки — дотепні й веселі вірші, які цікаво читати та вчити напам'ять.

Квіткова лічилка

Облетіла квіти бджілка –    

Є в нас мед, і є лічилка.

Де один, там і два – сон-трава,

Брата і сестру збери –

Буде три.

А де льон-довгунець –

Там лічилочці кінець!

Раз, два, три, чотири, п'ять!

Вийшов зайчик погулять.

Як нам бути, що робити?

Треба зайчика зловити.

Будем знову рахувати:

Раз, два, три, чотири, п'ять.

Зараз я іду шукать!

Раз, два – дерева

три, чотири – вийшли звірі,

п'ять, шість – падолист,

сім, вісім – птахи в лісі,

дев'ять, десять – це сунички

підвели червоні личка. 

Під час опанування грамоти можна розповісти учням, як навчалися раніше, уявно побувати у давній школі, почути, як вчилися грамоти. Головним у шкіль­ному навчанні того часу було засвоєння букв. Особли­вість давньої української азбуки полягала в тому, що назва букви не відповідала її звучанню, а для кожної літери було дібране слово. Так, учитель вимовляв зву­ки, а учні хором повторювали, потім вдома вчили са­мостійно. Звідси і прислів'я:

Азбуку вчить – на всю вулицю кричить.

Аз – буки, хліба в руки та на піч, у куток.

Дайте, мамо, ще шматок.

Та як би там не було, і дорослі, й діти – наші пра­щури – тяглися до знань, до освіти. Отже, ми має­мо бути їхніми гідними нащадками і гарно вчитися в школі.

Вивчення азбуки можна проводити у формі теа­тральної гри. До нас на урок приходила Мудра сова, яка на­вчала дітей, організовувала конкурс скоромовок, вчила абеткові вірші.

Абетка Т.Коломієць поведе дітей у казку, де пе­ред ними розгортатимуться події з життя мешканців алфавіту.

Веселе місто Алфавіт.

Йому сьогодні наш привіт.

До нього нам лягає путь, –

У ньому літери живуть.

Живуть там літери в словах,

А кожне слово - звір чи птах,

Травиця чи барвистий цвіт.

Отож в похід

За мною вслід!

Аа

Аеропорт.

Гайда звідсіль

Автобусом до міста!

Нас обгоня автомобіль,

А в нім - автотуристи.

Стрічає аркою між віт

Веселе місто Алфавіт.

Бб

Б'є в бокастий барабан

Билом буковим баран.

А в барвистий бубонець

Б'є білястий баранець.

Барабанять барани -

Барабанщики вони.

Вв

На велотрек спішить ведмідь,

Всідається - і ну ревіть!

Вирулює велосипед -

Вовчисько вирвався вперед.

А от вівця - відстала,

З велосипеда впала.

 „Абетку” І.Січовика можна використовувати, щоб зацікавити учнів, які за своїм розвитком випереджа­ють більшість однокласників.

            А а

Між деревами в саду

На ходулях я іду‚

А сестра кричить:

– Дива!

Це ж не ти‚ а буква  А!

         Є є

Вгорі – гачок‚

Внизу – гачок‚

А поміж ними –

Язичок.

              І і

– Ей‚ хлопчику!

– Я не хлопчик.

– Ей‚ стовпчику!

– Я не стовпчик.

– Хто ж ти?

– Буква  І.

– Що в тебе на голові –

    Шапка?

–  Ні – крапка.

Завдання вчителя – не лише навчати, а й забезпе­чити учням емоційне задоволення, радість від отри­маних знань і самого процесу їх засвоєння. В реаліза­ції цього завдання особлива роль відводиться ігровій діяльності. Використання ігор театральними засобами на уроках читання сприяє позитивному ставленню до навчання, потребує від учнів кмітливості, уваги, вчить витримки, виробляє вміння швидко орієнтуватися і знаходити правильне рішення.

Діти дуже полюбляють уроки, на яких читаються казки. Вони із задоволенням переказують щойно про­читану казку.

Маленька імпровізована сцена привчає правильно, чітко, емоційно розповідати, „грати роль”. Крім того, емоційність, як незмінний супутник усього, що пов'я­зано з мистецтвом, перетворює вивчення української мови на цікаве заняття.

Відомо, що на початку навчання учні з цікавістю ставляться до вивчення мови. А правильно організо­вана робота з влучним словом допомагає кращому за­своєнню матеріалу, закріпленню, поглибленню знань, котрі вони одержують на уроках. Короткі влучні ви­слови, в образній, звучній та зручній для запам'ятовування формі передають цікаві за змістом та яскраві за звучанням думки.

До них належать:

— прислів'я та приказки;

— загадки;

— формули побажання, привітання та інші.

Особливістю та цінністю приказок для театральних засобів є те, що вони зазвичай додаються до сказано­го як афористична ілюстрація. Натомість прислів'я є певним узагальненням, яке потрібне для фіналу теа­тральної вистави чи театральної частини уроку.

Давно відома в етнопедагогіці ефективність міні­атюрних логічних завдань – загадок – для розвитку дитячої допитливості, тренування мислення. На різних уроках з різних предметів діти ознайомлюються з цим дуже давнім і поширеним видом народної творчості. Загадування та розгадування загадок було й залиши­лося однією з форм народних розваг. Загадки можна вплітати в канву певного дійства. Учні розуміють, що загадки – це ще й засіб тренування розуму, пам'яті й кмітливості, ознака мудрості і дотепності.

На мою думку, саме уроки читання потребують використання всіх виразних засобів, а особливо злит­тя читання й театрального дійства безпосередньо на уроці.

Театральна гра  припускає імпровізацію, охоплює не части­ну уроку, а весь, і залучає до роботи всіх учнів класу. Така робота дає учням емоційний заряд, вселяє впевненість у собі.

Створенню ситуацій естетичних переживань допо­магає прийом емпатії – співпереживання з героями твору, людьми, тваринами, рослинами, шляхом пере­втілення в ці образи. Перевтілення – це особлива специфічна людська діяльність, результатом якої є і певна форма пізнання, і своєрідна практика. Перевтілення підштовхує до роз­думів, переживань, оцінки, дає змогу розвивати творчі здібності учнів, стимулювати їхню активність.