ПРОБЛЕМА НАСТУПНОСТІ МІЖ ДОШКІЛЬНОЮ ТА ПОЧАТКОВОЮ ЛАНКАМИ ОСВІТИ

Проблема наступності між дошкільною та початковою ланками – одна зі складних і до кінця не розв'язаних проблем загальної освіти. Проблема не нова, як і не нове те, що наступність між дошкільним закладом і школою подекуди має формальний характер.

 Багато років вона широко обговорюється вченими, фахівцями органів управління освітою, педагогами, батьками, але позитивно розв'язується лише на рівні окремих талановитих вихователів і вчителів. Спробуємо виділити деякі аспекти проблеми з урахуванням соціальної ситуації, досягнень психолого-педагогічної науки та практики.

Держава у пошуках шляхів реформування освіти визначила пріоритетною особистісно зорієнтовану модель освіти. Дошкільна і шкільна освіта повинні озброїти дитину знаннями, уміннями і навичками, розвинути її творчі здібності, забезпечити становлення особистості. Дошкільний період життя, коли народжуються особистісні якості, що визначають майбутнє людини, – це особливий період.

Стрімке сьогодення поставило перед дошкільною освітою та вихованням актуальне завдання – орієнтуватися на світовий рівень формування творчої особистості, яка житиме і працюватиме в умовах конкуренції знань, умінь, навичок. Тому проблема розвитку природних здібностей дитини є дуже важливою.

Дошкільна освіта є необхідною складовою системи безперервної освіти, вона – своєрідна освітня ланка, яка має своє призначення, характерні цілі і завдання.

Початкова освіта – перший освітній рівень, який закладає фунда­мент загальноосвітньої підготовки учнів. Відповідно до можливостей дітей молодшого шкільного віку по­чаткова школа, зберігаючи наступність із дошкільною ланкою, має забезпечити подальше становлення дитячої особистості, її інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток.

Проблеми наступності мають декілька наукових аспектів, зокрема:

-  психологічний, що пов'язаний із вивченням природного логічного зв'язку в розвитку дітей;

-  педагогічний, спрямований на забезпечення поняття „наступність” новим суттєвим змістом;

-  методичний, що стосується визначення послідовних логічних зв'язків у меті, завданнях, змісті, методах, організаційних формах і засобах навчання і виховання [2].

Підходи науковців до реалізації наступності зорієнтовані передусім на інтеграцію двох ланок освіти, усунення суперечок між запитами школи і амбіційними завищеними вимогами окремих батьків щодо підготовки їхніх дітей; між непідготовленістю окремих учнів, які не відвідували дошкільних установ, і необхідністю враховувати специфіку дошкільної освіти. Але своєчасність і доцільність питань, які ставлять науковці, не усувають напруження, що виникло в теоретичній науці та освітянській практиці стосовно вирішення проблем наступності.

У педагогіці існують різні підходи до визначення наступності в навчанні. Ряд дослідників уважають її загально педагогічним принципом (О.Андріянчик, С.Годник, Ю.Кустов, О. Мороз, В.Черкасов та ін.), інші – загальнопедагогічною закономірністю (Н.Олейник, Д.Ситдікова та ін.), треті – методологічним принципом (О.Киверялг, В. Ревтовіч, Я.Умборг та ін.).

Більшість сучасних дослідників розглядають наступність у навчанні як дидактичний принцип (С.Годник, Ю.Кустов, О.Кухта, О.Киверялг, М.Махмутов, З.Михайлов та ін.). О.Киверялг і З.Михайлов пишуть, що наступність як дидактичний принцип характеризується такими якостями: загальність, дидактичність, взаємозв'язок і взаємопроникнення з іншими принципами, наприклад, науковості та доступності, профспрямованості тощо.

У дослідженні проблеми наступності в навчанні й вихованні виокремилось кілька напрямів. Перший із них відбитий у дослідженнях О.Блауса, Ш.Ганеліна, С.Годника, Б.Гершунського, В.Сенько тощо та пов'язаний із вивченням ролі наступності в цілісному педагогічному процесі.

Другий напрям досліджень присвячений вивченню наступності між такими ступенями безперервної освіти, як дошкільні виховні установи та початкова школа (О.Аніщенко, М.Костікова, О.Шабаліна та ін.).

На думку психологів (Г.Ляміна, Г.Петроченко, Т.Тарунтаєва), „наступність” на дошкільному етапі розвитку означає забезпечення передумови до шкільного навчання, інакше кажучи, загальну готовність дитини до школи без будь-яких негативних наслідків для психіки.

У сучасній психолого-педагогічній літературі (Р.Буре, Л.Венгер, О.Запорожець, Г.Кравцов, Г.Ляміна, Г.Петроченко, Т.Тарунтаєва) поняття готовності до школи розглядається як багатогранний розвиток особистості з позиції взаємопов'язаних „загальної” та „спеціальної” готовності.

Загальна готовність до школи виявляється в досягненні дитиною такого рівня фізичного, розумового, етичного й естетичного розвитку, який створює необхідну основу для її активного входження в нові умови шкільного навчання та свідомого засвоєння навчального матеріалу. Спеціальна готовність до школи є важливим доповненням загальної готовності. Вона визначається наявністю в дитини спеціальних навчальних компетентностей, необхідних для вивчення ряду навчальних предметів, таких, наприклад, як математика й українська мова.

У вітчизняній психології встановлено, що будь-які психічні властивості та здібності формуються лише в тій діяльності, для якої вони потрібні. Тому якості, необхідні для школи, не можуть скластись поза процесом шкільного навчання. Отже, готовність до школи полягає не в тому, що в дитини виявляються вже сформованими самі ці якості, а в тому, що вона оволоділа передумовами для їх подальшого розвитку.

Ряд педагогів виділяють фізичну готовність, яка охоплює фізіологічну, діяльнісну, розумову та психологічну готовність: особистісну, інтелектуально-пізнавальну, емоційно-вольову. Зараз у ряді дошкільних освітніх установ виникає негативна тенденція дублювання цілей, завдань, форм і методів початкової школи. Зміст дошкільної освіти будується у „шкільній логіці” – логіці майбутніх навчальних предметів. Практикується раннє навчання дітей письма, читання, ускладненої для дошкільників математики тощо. Створюється неправомірна диспропорція у провідних змістовних лініях освіти, що полягає в перевазі пізнавального розвитку над художньо-естетичним, фізичним і соціально-особистісним. Гра й інші специфічні для цього віку види діяльності витісняються заняттями, які стають домінуючою формою навчання та виховання. При цьому ігноруються об'єктивні вікові закономірності розвитку дитини, характерні для дошкільного віку, а отже, й інтереси самої дитини.

Дані медицини також свідчать про те, що подібне раннє навчання призводить до перевтоми та перевантажень маленьких дітей, негативно позначається на стані їхнього здоров'я, провокує неврози та інші небажані явища при переході до шкільної освіти.

Подібні явища значною мірою провокуються вимогами батьків, які вважають, що раннє навчання дитини в дошкільному віці забезпечує успішність шкільної освіти, позитивне ставлення вчителів і визнання з боку однолітків. Саме тому батьки прагнуть, щоб їх дитина в будь-якій освітній установі, чи то початкова школа чи дитячий садок, нарощувала навчальні досягнення впродовж усього періоду дитинства – чим раніше вона почне шкільне навчання, тим краще. При цьому недооцінюється такий негативний наслідок, як утрата в дітей інтересу до навчання.

Наступність дошкільного навчального закладу і початкової школи передбачає опору на знання, вміння, творчі якості і здібності, які дитина здобула у дитячому садку, і така наступність між дошкільним навчальним закладом і початковою шко­лою здійснюється як за змістом, так і за методами, прийомами, організаційними формами. Тому вчителям початкової школи з метою підвищення ефективності навчання доцільно використовувати найрізноманітніші ігрові методи і прийоми: відвідувати заняття в дошкільних тру­пах, ознайомлюватися з картами розвит­ку дітей старшого дошкільного віку, складеними психологом і вихователями дошкільних груп, картами психічного розвитку.

Отже, сутність підготовки дітей до школи полягає у формуванні особистості дитини через набуття нею соціальної і життєвої компетентності як інтегрованого результату дошкільної освіти.

Таким чином ми дійшли висновку, що навчально-виховний процес має будуватися на глибоких знаннях учителем вікових психофізичних особливостей дітей сьомого року життя через співпрацю та психолого-педагогічну підтримку ма­ленького учня. Завдяки організації нав­чання з урахуванням стану здоров'я дитини, інноваційних освітніх технологій учитель зможе не тільки сформувати в учня потребу в навчанні та спілкуванні, а й зберегти його здоров'я.

Початкова школа – це науковий палац дитинства, у якому вчитель має бути певною мірою дитиною. Тільки тоді діти впустять його у свій світ, де яскраве, виразне життя, гра почуттів, емоцій. Уміння бачити та відчувати світ дитинства з його складною емоційною гармонією, утвердити у дитині почуття власної гідності – це імпонує сучасній дитині. А якщо дитячі очі світяться радістю, то батьки спокійно віддають свою найбільшу втіху в руки справжнього педагога.

ЛІТЕРАТУРА

1.           Лисак Г. Словесне оцінювання у загальноосвітній школі I ступеня. // Початкова школа. - 2003. - №7. - С. 49-50.

2.           Навчання і виховання учнів 1 класу. - К.: Початкова школа. - 2002.

3.           Огнев'юк В. Усе має свій початок // По­чаткова школа. - 2006. -№ 8. - С.1-5.

4.           Осадько О. Шкільним труднощам можна запобігти // Початкова школа. - 2002. - № 9. - С. 39-41.

5.           Про організацію навчально-виховного про­цесу у 1 класі. - К., Початкова школа, 2002. - С. 5-9.

6.           Савченко О.Я. Покликання початкової школи. // Початкова школа. - 2008. - № 2. - С.1-3.