Проблема вчителя, його професіоналізму, світоглядної культури,
духовно-морального вигляду – одна з найактуальніших у педагогіці та філософії
освіти. І це зрозуміло. Саме від вчителя, його особистісних характеристик
залежить реалізація навчальних планів, якість освітніх послуг, виховання учнів
як у процесі навчання, так і позанавчальний час. У Національній доктрині
розвитку освіти України у ХХІ столітті, в Державній програмі „Вчитель”
визначається завдання формування особистості вчителя відповідно до потреб
практики, сучасних змін, що відбуваються в країні та світі. Зрозуміло, цей
процес має бути забезпечений теоретично. Тому дослідження проблеми формування
особистості сучасного вчителя є актуальним і невідкладним завданням.
У сучасних умовах державотворення в Україні зростає роль гуманістичного
виховання підростаючого покоління. У Законі України „Про освіту” метою освіти
визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності
суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання
високих моральних якостей. Велика роль у цьому процесі належить вчителю.
Вчитель повинен формувати особистість, розвивати в учнів такі людські якості,
як скромність, щедрість, доброзичливість, поміркованість, лагідність,
працелюбність.
Учитель – це взірець. Він сам має горіти, щоб уже одне його наближення
запалювало серця. Виховний вплив на учня справляє все: міміка, жести, тембр і
тон голосу, зовнішній вигляд учителя, його дружні поради та вимогливість, доброта
й рішучість, терпимість і принциповість. Мудрий вчитель виховує постійно. Він
добре знає, що виховання – це не моралізування, а добросердя й доброчинність. І
не кожен відразу помітить його творчість як вихователя.
Мудрий вчитель постійно вдосконалює свою майстерність, адже досконалість не
має меж. Як відомо, педагогічна майстерність – це
досконале, творче використання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва,
результатом якого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для
становлення особистості кожного учня, забезпечення високого рівня
інтелектуального розвитку, духовного збагачення школярів.
Щоб відповідати вимогам своєї професії й гарантувати високу якість
навчально-виховного процесу зі свого предмета, вчителю необхідно спиратися на
психолого-педагогічні закономірності і з їх урахуванням завжди планувати свої
дії, до того ж уміти поєднувати
з ними в своїй роботі обрані методичні засоби досягнення успіху.
Висока результативність у роботі дає вчителю привід
називатися майстром. Майстерність – це почерк професіонала в будь-якій
діяльності. Приріст педагогічної майстерності у вчителя в школі залежить від
багатьох чинників, як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. У
майстерності вчителя відображено його бажання, прагнення та вміння
збагачуватися новою інформацією, знаннями та продуктивно їх експлуатувати для
досягнення свого успіху. Стрижнем майстерності вчителя є його компетентність,
яка передбачає продуктивну орієнтацію вчителя в мінливих умовах і успішну
здатність приводити у відповідність свою роботу з новими вимогами життя й
суспільства.
Компетентність учителя завжди передбачає в процесі ділового спілкування
ознайомлення дітей із соціальними орієнтирами найвищого рівня (ідеалами) і
водночас із реальним типом взаємин, яких потребує дане суспільство, та виявити
ставлення учнів до них.
З урахуванням розуміння ідеалу (яскраво розкритого вчителем) та потрібного
суспільству типу взаємин учень і має розробляти суб'єктивну програму
розв'язання своїх проблемних ситуацій, будувати взаємини з соціумом.
Компетентний учитель добре розуміє, що учням не завжди легко дотягнутися до
ідеалу, вони не вміють і не знають, як знайти, розкрити та усунути протиріччя
між ідеалами і реальністю, а також відтворити його в індивідуальному житті.
Вони не вміють реально побачити опосередковані ланки, що наближають їх до
ідеалу.
Людяність у ставленні до дитини – це значущий компонент компетентності
вчителя як соціального діяча. У ньому виявляється вміння вчителя побачити в
учневі неповторне поєднання якостей. Людяність у ставленні вчителя до учня
допомагає йому ефективніше використовувати активні методи навчання, тобто
методи, що потребують творчої діяльності, самостійного розгляду й порівняння
різних питань, самостійних формулювань і висновків.
Отже, компетентність – це продукт професійної освіти, в основі якої лежить
орієнтація на зовнішній результат. Він зводиться не лише до відповідних знань,
умінь і навичок, а й пропонує задоволення людиною її потреби досягти „високого
мистецтва у своїй справі”. Наріжним каменем тут стає високоефективним творчий
компонент діяльності за наявності інших високорозвинених компонентів.
Компетентний фахівець завжди обмежений досить жорсткими рамками, які, по суті,
є не чим іншим, як додатковими
соціальними формами регуляції поведінки. Вони не дають змоги працювати нижче
від стандартів визначених статусом висококваліфікованого виконавця своє
соціальної ролі.
Педагогічна творчість – це діяльність педагога, спрямована на досягнення
максимально можливого пізнавального, виховного та розливального результату в
процесі навчання школярів.
Успішна самореалізація педагогом творчого потенціалу в процесі творчої
діяльності неможлива без самоаналізу, самокорекції, самореорганізації, що
постійно змінюються під впливом вимог. Епоха кардинальних змін у нашому
суспільстві швидко змінює вимоги до діяльності педагога. Однак саморозвиток
особистості та реалізація нею своїх інтелектуальних і творчих сил відбувається
ще й начебто зсередини, від особистих інтересів, потреб, установок,
усвідомлення своїх здібностей та можливостей, здобутків та недоліків своєї
діяльності.
Педагог повинен і дитину навчити вчитися, прищепити їй „смак” до розумових
радощів на тлі блискучих розумових досягнень у себе та інших, переконати її в
силі знання та його значенні для гідного майбутнього життя. Для педагога
важливо не лише дати певну суму знань зі свого предмета, а й навчити
прислухатися до пульсу й вимог епохи, не
відставати від свого часу. Сам педагог
не випускає з уваги взаємозв'язків суспільної потреби в певних здібностях
майбутніх громадян; він добре знає характер необхідних умов для якісного
розвитку цих здібностей у своїх учнів. Така поінформованість творчих педагогів
дає змогу продуктивніше впливати на кожного учня. Вони добре розуміють, що для
учня суспільство – це всього лише умови, у яких він або адаптується, тобто
модифікує свою поведінку, або спробує модифікувати ці умови, або знайде нове
середовище „інший куточок суспільства” (А.Бодальов). З урахуванням цього
педагоги завжди сприйнятливі до певних ідей суспільства. В їхні функції входить
вносити ці ідеї суспільства в свідомість юного покоління.
Педагогічна позиція педагога-творця виявляється в тому, що він свої
взаємини будує на принципах співробітництва, співтворчості, взаємоповаги,
взаємної довіри, доброзичливості, пред'являючи учням свою високу вимогливість.
За цілковитого розуміння педагогом учня як суб'єкта самоперетворення, реакція
педагога на його справи та вчинки найчастіше спрямована на максимальну
реалізацію здібностей учня в конкретній ситуації, на виявлення його найкращих
та подоланні ним негативних рис свого характеру.
Відмітною рисою педагогічної творчості є активне використання педагогом у
навчанні комп'ютерних засобів, його вміння виносити навчальний процес за межі
навчального класу, й не заради модних інноваційних актів, а швидше з метою
якісної стиковки теоретичних знань з предмета з практикою. У педагога-новатора
збільшується вага ігрових методик навчання. Педагог-творець не випускає з уваги
формування індивідуальності, особистості кмітливої, винахідливої з
ініціативністю й відповідальністю за свої дії та вчинки.
Творчий педагог проектує позаурочну роботу (предметні гуртки, навчальні
екскурсії). Звичайно, це потребує додаткового часу й для учнів, і для педагога,
але це допомагає педагогу глибше пізнати інтереси дітей, ознайомитися з їхніми
потенціальними можливостями і з найпривабливішими для дітей формами діяльності,
при цьому з конкретним дослідницьким спрямуванням. Заняття учнів у комфортному
для них режимі благотворно впливає на їхнє самопочуття, розумову та творчу
активність, продуктом якої є успішність їхнього навчання. Успіх окрилює дітей,
спонукає до змагальності з іншими, до пошуку своїх способів і своєї тактики та
досягнення нового успіху.
Так у процесі професійної діяльності педагог вибудовує свою стратегію,
етапи її виконання щодо переведення учнів з одного стану в інший: з пасивних в
активні, з байдужих у зацікавлені, з наслідувачів у самостійних, кмітливих та
винахідливих.
Без сумніву, на педагогічну творчість великий вплив має загальний та
професійний кругозір педагога, його психологічна культура, воля, почуття та
інтелектуальні здібності.
Отже, формування всебічно розвиненої особистості майбутнього вчителя,
підготовка його до педагогічної
творчості – це проблема, вирішення якої на сьогоднішній день не завершене.
Узагальнений досвід і спостереження свідчать, що процес формування педагогічної
творчості у майбутніх вчителів не приведе до ефективних наслідків, якщо не буде
передбачена його органічна єдність із розвитком становлення їх творчої
особистості, формуванням уміння сприйняти педагогічну діяльність як творчий
процес.
Щоб виховати справжню творчу особистість, розвинути потенційні творчі
можливості дитини, учителю необхідно оволодіти методами і засобами, які
розвівають креативні риси особистості. Для реалізації такої мети педагог і сам
повинен уміти творити, адже творчість розвивається через творчість.
Отже, педагогічна діяльність – це передусім діяльність творча. Без
творчості неможливі ні виховний, ні навчальний процеси. Бо подібно до того, як
скульптор ліпить свої скульптури, художник пише картини, а ювелір обробляє
коштовне каміння, учитель творить нову особистість, яка житиме в цьому
суспільстві, стане його невід'ємною часткою.
Література
1.
Загвязинский В.И. Педагогическое
творчество учителя. - М., 1987. -159 с.
2.
Сидоренко Т. Творчість у діяльності
вчителя //Рідна школа. - 2001. -№5. - С. 55-57.
3.
Сисоєва С.О. Основи педагогічної
творчості вчителя: Навчальний посібник. - К.: ІСДОУ, 1994. - 112 с.